Уже кілька днів мене не полишає відчуття, що я сплю, що все навколо - сон, що все це неправда, що це все просто витівки моєї хворої уяви... Сьогодні в цей сон увірвались бійці "Беркуту" зі зброєю в руках і мій сон перетворився з простої маячні на жахіття. І я сьогодні читала стрічку новин, дивилась ті всі відеоролики, а потім йшла вулицями в центрі Києва і думала про те, що це все нагадує параграф із підручника історії про громадянську війну... І ще думала, що мої особисті проблеми на фоні цього всього - то така собі маленька дурниця, не варта особливої уваги. Паскудно від неї на душі, але лише мені одній. Наступила нарешті на граблі, які сама собі підставила і думала, що обмину. Як кажуть "завтикала". Або "лоханулась" чи "затупила" - кому як більше до душі))) Намагатимусь тепер трохи під ноги краще дивитись. Хоча це все теж видається якимось диким сном, що ніяк не може закінчитись.
Це, мабуть, все через комету, яка так близько пронеслась біля сонця. Мабуть, тому все раптом стало догори ногами. Раптом все довкола почало рушитись, як картковий будиночок. Хвостата комета-бестія як та сумнозвісна мишка з казки: бігла собі бігла, хвостиком світ зачепила, а він з того всього взяв та й покотився кудись у безодню хаосу... Піду заварювати собі чай з бузини. Ага, це вже нагадує рядки не з підручника історії, а зовсім з іншої книжки - тої, де "у неділю рано зілля копала..."
