Є така у математиків шкідлива звичка – називати елементарні речі складними словами. Просто “щоб усі боялись...” (діє стовідсотково)) А ще до всього є манера обгрунтовувати і доводити все, включно з очевидними фактами, такими як 2 = 2. Те, що в повсякденній мові можна описати висловом “2 - воно і в Африці 2”, математики називають “рефлективна властивість бінарного відношення рівності”. Взагалі – математика меж не знає і що завгодно може формалізувати за допомогою страшних термінів до невпізнаваного стану. Був у мене один дивакуватий викладач в магістратурі, який навіть якось намагався формально довести, що Гарі Поттера не існує. А я, чи то від впертості чи то від бажання поприрікатись з викладачем, знаходила нові й нові аргументи на користь існування все того ж Поттера (про якого насправді на той час ні книжок не читала ні фільмів не бачила і мені було все одно, яка ймовірність його зустріти посеред Києва).
Тепер я сама майже щодня намагаюсь
пояснити іншим, яка математика універсальна і до всього застосовна. Тільки
застосовувати її треба дуже обережно.
Мабуть, багато кому доводилось обривати
беззмістовні розмови фразою “Не задавай дурних запитань!” І я так
інколи роблю. Але одного разу розмова на цій фразі не закінчилась, а натомість
я почула від учня: “Тобто, якщо мої запитання дурні, то за властивістю
транзитивності, я теж дурний? Ви це хотіли сказати?” Навчила,
на свою голову... Транзитивність, як вона є. Тобто, якщо я інколи на їхні дурні
запитання відповідаю, то і я з ними заодно... Мовою формальної математики я
мала б почати пояснювати щось про область визначення всезагальної “дурості” і
простір, в якому розглядається бінарне відношення інтелектуальних характеристик.
Але відомий вислів “не плутайте грішне з праведним” пояснює все
набато швидше (і ваша релігійна приналежність разом з вашим розумінням
поняття гріха абсолютно ніяк не впливає на остаточний результат).
Транзитивність притаманна тільки об'єктивним
характеристикам. Таким, якими не можна маніпулювати і які не змімнюються
залежно від обставин. А та ж сама дурість – явище дуже мінливе і залежне від
особи, яка це явище споглядає чи відчуває на собі.
Яскравий приклад зловживання транзитивністю
– англійське прислів’я “Любиш мене – люби й мого собаку.” Я не буду знову повертатися до обговорення
різниці між британським і українським розумінням любові. Тим більше не буду
вдаватися в обговорення того, як любов до пса може проявлятися. Тут взагалі
можна дисертацію написати, досліджуючи лише можливі варіанти розвитку подій при
різних проявах любові до чужої собаки, враховуючи те, що ставлення самого
господаря до вищезгаданої тварини нам невідомо. Результати досліджень можуть
мати актуальність як у психології так і в травматології – тут уже на ваш розсуд
і частково на розсуд собаки)). Але з повсякденного вжитку те прислів'я все-таки
бажано вилучити, бо його починають використовувати в корисливих цілях, як
правило підставляючи на роль “собаки” цілу плеяду інших претендентів (родичів,
друзів, поганих звичок чи ще там чогось). А в такому воістину бінарному відношенні
як любов, третіх осіб, на яких би вона переносилась транзитивністю, просто не
має бути. Тут все набагато простіше: “Любиш
мене – ніхто ж тобі в цьому не винен...”
