Присмак львівської кави...

Там за вікном - сірий Львів... Похмуре місто крокує сотнями одноликих перехожих мокрою від талого снігу бруківкою. А тут - яскравий вогник свічки у келиху і смак львівської кави з ірландським віскі...  Кава, що забарвлює те сіре місто у сотні кольорів і кожному перехожому домальовує свій унікальний образ.
Єдине, що ніяк не вдається змінити у цій картині - це порожнє крісло навпроти... Кава наодинці ніколи не смакує так добре, як кава удвох. І це не залежить від того, скільки віскі додає офіціант у вашу каву. Нехай би він краще ділив одну порцію на двох...
А ти хіба любиш пити каву наодинці?

Я хочу весни...

5 грудня, 2010

З вулиць щезло все золото… Осінь, обдурена вітром,
то заплаче дощем, то загорнеться в сніжну шаль.

Її стало занадто багато навколо мене:
осінь там – за вікном, і у дзеркалі теж, на жаль…
На моєму балконі замерзли останні квіти –
вперті, зовсім як я: попри холод так довго цвіли…
Я ж дарма намагалась навчитись без спогадів жити:
Ми вже ж стали чужими. Та, власне, чужими й були…
То була не любов. Він просто продерся в душу,
щоб лишити автограф “Я був тут!” – мов рану ножем.
І хоч час все лікує, та факт залишається фактом:
старі шрами болять. Так і в серці лишився щем…
Шрами можна сховати, зі шрамами можна жити,
і до поглядів скоса теж потрохи звикаєш.
І той шрам у душі не смертельний, з ним можна любити.
Та нагадує він про себе, коли не чекаєш…