"На жаль, людина ніколи не живе КУДИ. Людина завжди живе ЗВІДКИ. Людина базується на тому, що є, а не на тому, що їй потрібно. Вона, як завжди, живе минулим, тобто реальністю, і цією реальністю закриває для себе майбутнє.
А насправді, ваше життя - прожите вами життя - це життя вже чужої вам людини. Ваше життя починається лише зараз. І так буде щомиті: минуле - це минуле, і тому - не ваше. Ваше - тільки майбутнє..."
Я вже не пам'ятаю, де я це вичитала, але натрапила на цей запис у одному зі своїх старих записників. Оце саме воно і є - "законсервоване" минуле... Ти наперед знаєш, що в консервованому вигляді ті овочі чи фрукти не смакуватимуть так як свіжі, і користі від них буде небагато, але складаєш на полиці у коморі спогади про сонячне (чи не дуже...) літо. Так і ті всі "записки божевільного" - ти читаєш, гортаєш сторінки-дні минулого життя... а навіщо? Щоб не забути? Що не забути? Чи кого не забути? Я і так пам'ятаю багато. Може, навіть більше ніж треба. Тому у мене віднедавна стало менше макулатури. І більше вільного простору в електронній поштовій скриньці. Виявляється, не так і складно натиснути кнопку "Видалити назавжди"...
Це було своєрідне "генеральне прибирання." Не знаю як хто, а я прибирання вважаю одним з видів психотерапії. Наступний рівень після цього - капітальний ремонт)) В квартирах та будинках після нього, як правило, з'являються нові меблі, техніка, чи просто більше вільного місця. А після капітального ремонту в голові - з'являється місце для нової реальності, обіцянка не захаращувати все непотрібними думками і надія на те, що іншого капітального ремонту не знадобиться...
"Самотність - це хронічна застуда душі. Самотнім людям, як було доведено дослідженнями, по-справжньому холодно. Багато людей іде до терапевта із застудою, а їм треба йти до психіатра, бо вони промерзли зсередини, і їх не можна зігріти ані ковдрою, ані алкоголем. Це своєрідний вірус, бо щойно вони когось знаходять, як одразу минають усі хвороби. Не можна лікувати тіло і нехтувати душею, і навпаки..."