Лютий 2007
Кожен мріє в дитинстві про крила,
мріє птахом злетіти в небо,
а дорослі кричать: «Все це казка!
По землі всім ходити треба!
Раз тих крил не дано вам від Бога,
коли люди ви всі, а не птахи,
вам земні лиш топтати дороги,
грати в гру «Переможці й Невдахи…»
Тільки правил ніхто не пояснює –
це вже стало рефлексом вродженим:
раз людина – вмій бути звіром,
перемога – по трупах сходження.
Виручати слабших – не прийнято
і нічийний рахунок – не гоже.
Боротьба до останнього подиху:
хто нахабніший, той переможе.
А до тих, хто позаду, всім байдуже,
всі по зламаних долях ходять,
але інколи кожен очі
мимоволі до неба підводить…
І шкодує, що сам не вміє
полетіти з ключем журавлиним,
що у клітці похмурих буднів
його мрія дитяча гине.
А отак би крила розправити
і кружляти високо в небі –
там немає кого обманювати,
й лицемірити там не треба…
І бояться усі наважитись
вилітати з кліток відкритих:
це ж так просто – казати правду,
жити чесно й щиро любити!!!
Немає коментарів:
Дописати коментар