У всіх фільмах так: він дзвонить, вона психує, кидає трубку, він приходить, вона довго думає, чи відкривати двері, а може відкрити і по носі дати, а може самій подзвонити і наговорити всякої гидоти, а потім поплакати, чи збрехати, що плакала, або сказати, що хвора-бідна-нещасна, а він і не поцікавився, що тепер вона на все заб’є і нап’ється з подружками (вчора з подружкою вони 2 пляшки вина випили), або що все - “верни мені всі мої речі і до побачення, але я ще може вагітна, але ну тебе на фіг бо ти козел, а взагалі-то я хочу в Макдональдс, і не тут рядом, а хай везе мене на виноградар, бо що - тепер моя черга вимахуватись, тому може краще на оболонь... і я до нього сьогодні точно не поїду, але можна я побризкаюсь твоїми духами? а хай собі шурує, бо у нього є Вова, і він теж козел, і хіба так можна, але я не знаю, що я робитиму в суботу, бо може ми зустрінемось... ну що, я не права?” А Я ГРЕБУ?????????????”… І так вже кілька днів.
Так, це напевно я якась ненормальна, бо мені це все видається безглуздим, непотрібним, вигаданим, несправжнім. Ці всі «розбори польотів», моралі по телефону, листи в тоні виклику на дуель, грюкання дверима і кидання трубки… Просто, мабуть, у мене всього цього не було і тому я не розумію його доцільності. Адже можна просто поговорити, можливо дещо навіть не варто обговорювати. А якщо намагатись витягнути все до ниточки – де, що, коли і з ким, чому, як, навіщо… Якщо є бажання бачитись, то можна і обговорити все. А якщо не виходить поговорити – то і бачитись не варто…
Вчорашня розмова мене знову трохи вибила з рівноваги. І я як той маятник – трохи поколиваюсь, і врівноважусь. До наступного поштовху. І обов’язково хтось його зробить. Вже пора б імунітету виробитись, а воно щось ніяк. Однаково боляче щоразу, і завжди довго не проходить…
1 коментар:
Маятнику імунітет не потрібен, він і так дуже стабільний, бо має СВОЮ Вісь. Це от футбольним м'ячам, яких не тримає жоден шнурочок - це їм би ну хоч якийсь імунітет, щоб не так уже копали...
Дописати коментар