Чомусь на вузьких вуличках Львова простір і свобода відчуваються набагато сильніше ніж на широких проспектах Києва. Мабуть, у мене це відчуття виникає тому, що у Львові я можу дозволити собі не думати про всі ті проблеми і обов'язки, які трохи сковують мене в Києві. Київ для мене - дім. А у Львові я завжди в гостях. А ходити в гості зі своїми проблемами - нечемно. В гості беруть лише гарний настрій і світлі емоції.
Про Львів написано багато, це місто зачаровувало мільйони людей і удостоїлось безлічі епітетів і метафор, воно у кожного викликає свої асоціації. І коли приїжджаєш до Львова вдруге, втретє, вдесяте, все одно щоразу є щось, що тебе вражає по-новому. Але перші враження не забуваються ніколи. Так як Київ мене 22 роки назад вразив своїм дивовижним фонтаном (якого вже немає, на жаль...) і візками з "Ескімо", які до того я бачила лише на екрані чорно-білого телевізора, так Львів дивував мене величазною люстрою на центральному автовокзалі міста, яка нагадувала гроно білого винограду, і кольоровою бруківкою-вишиванкою. В Києві такої бруківки немає. Колись у моєму рідному містечку центральна вулиця була вимощена такими гладенькими камінцями, які потім хтось додумався залити смолою. На щастя, у Львові цього не зробили, і щоразу, коли я приїжджаю у Львів, я можу прогулятись по цій кольоровій бруківці знову.Всі знають, що у Львові дуже багато левів. А ще там багато книгарень, аптек, перукарень і дуже затишних кав'ярень. До Львова варто їхати хоча б заради того, щоб відчути смак львівської кави. Необов'язково ходити по музеях (яких там море), досить побродити старими вуличками, посидіти у сквері - і ви обов'язково полюбите це місто і захочете обов'язково туди повернутись ще раз.
Немає коментарів:
Дописати коментар